Нейро–циркуляторна дистонія (НЦД) НЦД – це хронічне захворювання, в основі якого лежить зрив адаптації і порушення нейро-ендокринної регуляції з множинними симптомами, які виникають або посилюються на фоні стресових впливів, відзначається доброякісним перебігом і сприятливим прогнозом, не ведуть до кардіомегалії та серцевої недостатності. Захворювання характерне численними змінами з боку всіх органів і систем, найбільше серцево-судинної, вегетативними розладами, астенізацією, поганою переносимістю стресових ситуацій і фізичних навантажень. Перебігає хвилеподібно з періодами ремісій і рецидивів. У частини хворих НЦД виступає як синдром (при дифузному токсичному зобі, ентериті), ознаки її зменшуються під час ремісії. Це вторинна НЦД. Первинна НЦД спостерігається у всіх популяціях і вікових групах. Історія: Маклейн (1867) – дав назву хворобі – подразнене серце, Да Коста (1871) – невроз серця, Савицький (1963) – розробив концепцію НЦД, як захворювання, Маколкін В.І. – патогенез і класифікацію НЦД. НЦД традиційно відносили до функціональних захворювань, розуміючи під цим відсутність чіткого морфологічного субстрату, але останнім часом за допомогою електронної мікроскопії виявлені в нервових клітинах метаболічні і регуляторні порушення. Етіологія. В етіології НЦД важливе значення мають сприяючі і провокуючі фактори: Сприяючі фактори: спадково-конституційні особливості (люди зі слабим типом нервової системи); несприятливі соціально-економічні умови. Провокуючі фактори: психогенні; фізико-хімічні (радіація, вібрація, інтоксикація тощо); дисгормональні; інфекційні (хронічний тонзиліт, інфекції дихальних шляхів та ін.). Патогенез. В патогенезі НЦД має значення зміна співвідношення в гіпоталамо-гіпофізарно -наднирниковій системі з формуванням або симпатичної домінанти або гіперреактивності холінергічної системи. Це трапляється як правило у людей зі слабким типом нервової системи – людей з невисокою працездатністю, недостатньою ініціативністю і впертістю, з комплексом неповноцінності. Коли, незважаючи на нормалізацію зовнішніх умов, слабне здатність до відновлення у хворого адекватних реакцій апарату циркуляції на звичайні навантаження, виникають прогресуючі або хвилеподібні, що відновлюються, порушення, які вже втрачають безпосередній зв'язок з причиною, що їх викликала, вважають, що сформувалася у пацієнта НЦД. Такі патогенетичні механізми набирають автономності, перетворюються в нову причину закріплення дистоній навіть тоді, коли фактор, що її викликав, перестав діяти. Порушення регуляції проявляється дисфункцією симпато–адреналової та холінергічної систем і змін чутливості відповідних периферичних рецепторів. Розлади гомеостазу виражаються і порушенням гістамін–серотонінової і калікреїн–кінінової систем, водно-електролітного обміну, кислотно–основного стану, вуглеводного обміну, кисневого забезпечення фізичної працездатності. Гістамін і серотонін ведуть до порушення метаболізму і розвитку дистрофічних процесів. Порушення нейрогормонального метаболізму, регуляції серцево-судинної системи реалізується в неадекватному реагуванні її на сильні подразники тахікардією, зміною тонусу судин, неадекватному навантаженню росту хвилинного об’єму серця, регіонарним спазмом судин. Розлади регуляції в спокої можуть бути безсимптомними, але різні навантаження (фізичні, ортостаз, симпатоміметики) виявляють дефекти функціонування серцево-судинної системи. Клінічна картина. Всі хворі скаржаться на біль в ділянці верхівки серця чи прекардіальній ділянці, нерідко блукаючий, але рідко загрудинної локалізації, з постійною іррадіацією в ліву лопатку, не підчас, а після фізичного навантаження. При НЦД є 5 варіантів больових відчуттів: Проста кардіалгія у 95% хворих. Біль ниючого характеру, триває кілька хвилин з відчуттям проколу, супроводжується слабістю. Ангіоневралгічна кардіалгія – у 25% (нагадує ангіоспастичну стенокардію) – кілька разів на добу стискаючі загрудинні болі з неспокоєм, браком повітря, без змін на ЕКГ, які ...